Методичні рекомендації
Тема: «Інноваційні форми та методи роботи
у вокальному колективі»
Із загальними процесами в суспільстві, глобальними проблемами, інтеграцією знань і форм соціального буття пов’язані інновації не лише в педагогічній, але й в музичній діяльності. Музичне мистецтво стає одним із найважливіших інструментів визначення художньо-творчої і духовно-ціннісної спрямованості особистості. Музика є універсальною, динамічною моделлю життя і загальнолюдського духовного досвіду. Ця діяльність — композиторська, виконавська, слухацька — яка ґрунтується на розвитку різноманітній форм мислення, творчих здібностей, високих можливостей особистості.
Одним із найважливіших завдань музичного виховання у вокальному колективі є різнобічний розвиток особистості. Технологія розвитку особистості дозволяє на заняттях вокалу сформувати у виконавців здатність до самопізнання, самовдосконалення, саморозвитку. Це виявляється в тому, що:
■ формується система стосунків рівності з ровесниками та дорослими;
■ складається система захопленого інтелектуального пошуку;
■ виховуються почуття відповідальності за власну діяльність.
Враховуючи різний рівень підготовки дітей, їх природні та музично-слухові дані, вважаємо необхідним звернути увагу керівника ансамблю на реалізацію принципів розвиваючого навчання, а саме принципу навчання на високому рівні складності. Для керівника та виконавців встановлюється мета — досягти таких висот у техніці виконання, що, на перший погляд, вважається недосяжною. Через подолання труднощів у вокальній роботі виконавці залучаються до справжніх цінностей музичної культури. Засвоєні знання забезпечують перехід на виший ступінь розвитку, стимулюють їх всебічний розвиток. Реалізувати цей принцип можливо під час:
1. Підбору матеріалів для розспівування.
Спираючись на досвід роботи зразкового вокально-естрадного ансамблю «Каприз» Центру дитячої та юнацької творчості, рекомендуємо:
■ для розігрівання голосових зв’язок, вирівнювання голосних, артикуляційної рівності і активності — 20-25 хвилин на початку заняття хором відводити вправам для розспівування. Розпочинати потрібно зі звуку «соль»1 на ланцюговому диханні, протягуючи склади: «льо», «соль», «мі-ме-ма-мо-му», «зі», «рі», «лі»;
■для активності і вільного руху нижньої щелепи, формування м’якого піднебіння у формі куполу — від звука «соль»1 рухаємося на «ля»1 та «фа»1 (оспівування так звана «гармошка») — необхідно стежити, щоб рухалися краєчки рота, відкриваючи зуби, при цьому розігріваються дрібні мімічні м’язи;
■для співучості звуку, рівності звуковедення, економного використання видиху — по ступенях звукоряду необхідно опуститися вниз до «до» і рухатися спочатку поступово по звуках октави, потім стрибками, звертаючи увагу на ланцюгове дихання;
■для правильного опорного дихання необхідно акцентувати увагу виконавців на дихальних вправах: вдих — довгий, глибокий, до кінчиків легенів (у ребра, в « поясочок » при цьому руки на ребрах), видих — повільний, довгий на звуки «с», «ш», «р», під рахунок про себе, з рахунком «21», «22», «23» пошепки.
2. Добору такого музичного матеріалу, щоб було цікаво працювати не лише керівнику, але й виконавцям. Твори повинні бути достатньо зручні у виконанні, цікаві за змістом, за стилем, дикцією і текстом. Щоб репертуар вміщав класику, твори сучасного звучання, обробки народних пісень. Добираючи репертуар, необхідно враховувати наступні аспекти:
■ загальний розвиток особистості виконавців;
■ набутті вміння орієнтуватися в напрямках, стилістичних особливостях музики різних епох;
■ необхідність прищеплювати смак до гарної музики, вчити розрізняти у сучасній музиці високу якість від низькопробної;
3. У процесі розбору творів звернення уваги на:
■сольфеджування — важкий і не дуже цікавий для виконавців етап. Пропускати його не бажано, адже саме на цьому етапі закладається стереотип готового твору з його ритмічною, інтонаційною, динамічною, емоційно-виразною і художньо-естетичною канвою, яка потім поступово, в процесі розучування, накладання тексту і смислового навантаження на музичну тканину, створить нову картину майбутнього твору;
■роботу над ритмічно складними місцями: змінний розмір, синкопи, складні ритмічні комбінації, тріолі. Всі ці складнощі керівники хорових колективів можуть подолати за допомогою плескання в долоні ритмічних вправ, промовлянням тексту в ритмі (сольмізації), використанням ударних шумових інструментів. Це емоційно забарвлює заняття, пробуджує цікавість до твору, позбавляє страху перед складними або незрозумілими місцями в творі.
4. Художньо-сценічне виконання творів пропонуємо супроводжувати:
■ рухами хорових рядів; поворотами голови, рук, тулуба; плесканням в долоні; використанням ударних інструментів. Це додає певного забарвлення під час виконання і вносить особливу «родзинку» до звучання твору;
■ записувати свої виступи на відео, аналізувати їх позитивні та негативні сторони, робити відповідні висновки, спрямовувати роботу на подолання недоліків та формувати прагнення досягти ще більших висот у вокальному та професійному плані;
■слухати аудіозаписи та переглядати відеозаписи професійних хорових колективів, вчитися на високих зразках хорового мистецтва.
Не менш важливою є провідна роль теоретичних знань у роботі з хором. Досягти встановленої мети можливо лише маючи міцну теоретичну базу. Потрібно зауважити, що кожен рік в колективі з’являються нові виконавці, з яких не всі, а іноді, майже ніхто, не має музичної підготовки. У цьому, звичайно, є складність, адже початківців потрібно в короткий термін навчити елементарним музичним поняттям, основам нотної грамоти, вокальної техніки. З перших днів заняття в вокальному колективі краще проводити з використанням професійної лексики. Для того, щоб хористи розуміли мову керівника, бажано провести декілька занять з нотної грамоти з використанням специфічної музичної термінології, яку потрібно розмістити в хоровому класі в полі зору виконавців. Також необхідно проводити заняття по здачі партій, що дає можливість визначити індивідуальні особливості голосу кожного хориста, вказати йому на помилки у розучуванні тексту, «підчистити» інтонацію, уточнити ритм, текст, вимову. Після таких індивідуальних занять помітно поліпшується рівень роботи вокального колективу, відбуваються зрушення в, здавалося б, безнадійних ситуаціях.
Цілеспрямована і систематична робота розвитку вокально-естрадних навичок виконавців заслуговує на особливу увагу у роботі керівника ансамблю. Реалізуючи цей принцип у своїй роботі, необхідно використовувати різні види діяльності, спрямовані на збагачення уяви, мислення, мови, музичної пам’яті. Саме систематична і послідовна робота над вокально-хоровими навичками — строєм (горизонтальним, вертикальним), способами звуковедення, різними видами дихання, атакою звука, дикцією, артикуляцією, ансамблем (ритмічним, інтонаційним, тембральним, динамічним, емоційним) триває від початку розучування твору і до художнього (кінцевого) його виконання.
Кожен виступ — стимул, заряд енергії, покращення якості звучання, подолання невпевненості у собі, розвиток вміння триматися на сцені, вміння донести до слухача емоційну та художню сторону твору, результат цілеспрямованої і систематичної роботи, результат засвоєння знань, вмінь і навичок, що зміцнює колектив, дає відчуття взаємодопомоги, підтримку товариша.
Вокально-естрадний спів — один з численних видів музичної діяльності. Вокальний спів — це, перш за все, мистецтво та культура, яку потрібно виховувати у дітей. Це процес нелегкий, багато етапний, іноді він розтягується на роки. Але, якщо керівник ставить перед собою певну мету і завдання, систематично дотримується їх у своїй роботі, силою своєї волі, вмінням і майстерністю добивається задуманих висот, то, навіть, з найбільш слабо підготовленої співацької аудиторії поступово можна створити умілий злагоджений колектив з певними вокально-хоровими навичками. Це шлях проб, помилок, конфліктів, безсилля, втоми, але всі ці негативні моменти винагороджуються задоволенням від вдалого виступу, блиску очей виконавців, емоційного, естетичного задоволення, яке отримує сам колектив, керівник, і аудиторія слухацького залу.
